Пригоди Сталіна і каналізації
Ніколи не думала,що каналізація здатна якимось чином врятувати чиєсь життя, не враховуючи звісно мультиплікаційного героя Роді із стрічки «Змивайся» (якщо досі не бачили-мерщій до телевізорів!).
Це місце не викликало огиду мабуть тільки у мешканців Середньовіччя – бо вони й не уявляли, що воно таке. Проте нашому першому героєві, який викликає подібні асоціації, що й вищезгадана інженерна споруда, вона неабияк знадобилась.
Полтава 1951 рік. Активно вирує підготовка до виставки досягнень народного господарства на честь роковин звільнення Полтави від нацистів 23 вересня 1943 року.
В зв’язку з цим прийшов наказ встановити пам’ятник Сталіну на площі Дзерджинського (нині м.Незалежності).
Часу було обмаль. Саму скульптуру придбали в Харкові, де постать «Вождя» виготовляли масовим тиражем. А п’єдестал поспіхом виготовили за допомогою 12 колод, обшитих дошками, зверху припорошили штукатуркою і цементом.
Як влучно, колод саме 12, як і апостолів, на них поставлять 13-го – Іуду, вражає наскільки детально продумана композиція!
Пройшов час: фігура Сталіна покосилась, неначе Пізанська вежа. Одразу ж до авторів пам’ятника полились докори й претензії з політичним «душком». Новим завданням було якомога швидше відновити стійкість композиції. Тут то й виникла ідея виготовити постамент із каналізаційних кілець. Їх поставили один на один, засипали піском й довершили конструкцію цементним покриттям.
Чергова виставка у 52-му році пройшла успішно!
Кістяк для статті взятий із книги-спогадів Арія-Леона Вайнгорта «Записки провинцыального архитектора» ,який прожив понад 80 років у Полтаві, й протягом 32 років був її головним архітектором.
Цікавим є те, що Вайнгорт двічі врятував пана Сталіна від лихої участі. Вперше,придумавши альтернативу дерев’яному постаменту-каналізаційні кільця. Й вдруге, в 56-му, після викриття «культу особистості», коли ліквідачі хотіли підірвати обеліск, Вайнгорт запропонував план більш демократичної демонтації.
Родичі
Британський письменник Ніколас Хаггер вважає Франкліна Делано Рузвельта й сера Уїнстона Черчилля кузенами,підкріплюючи свою теорію твердженням,що ці двоє мають спільного родича – Ентоні Брауні Третього(1526-1592).
Нібито Черчилль походив від його сина ,а Рузвельт від брата.
Хай там як,проте ці політичні велети не тільки імовірно поріднились між собою, а й прикипіли хто душею, хто долею, до нашого рідного міста – Полтави.
Рузвельт у Полтаві? Ні, не чули!
«Несамовитий Джо» – так охрестили американці військову операцію, яку проводили спільно з радянськими військами, зокрема й на території полтавського аеродрому.
Саме нерозтлумаченість обставин цієї події посіяли зерно міркувань: чи був Франклін Рузвельт у Полтаві, чи це брехня? Проте, все по порядку.
Цікавинка №1. Подейкують, що назва операції «Несамовитий Джо» пішла від відомого призвіська лідера СРСР Йосипа Сталіна «Дядечко Джо», або інколи «Несамовитий Дядечко Джо».
Цікавинка №2. На місці знищеного полтавського аеродрому, після звільнення міста від нацистів 23 вересня 1943 року, спільно американсько-радянські військові машини запланували проведення операції «Несамовитий Джо», англійською-«Frantic Joe».
Американські літаки,що користувалися б аеродромом у Полтаві як проміжним(згодом і основним), мали здійснити низку бомбових ударів.
На перевірку готовності бази до прийому американських бомбардувальників у 44-му році прибув Еліот Рузвельт – син Франкліна Рузвельта.
Цікавинка №3. По закінченню операції американські союзники презентували колегам прапор США,який із трепетною обережністю зберігається у Полтавському музеї авіації і космонавтики.
Франклін Делано Рузвельт, на нашу скорбну печаль, так і не відвідав Полтавщину. Як вже зрозумів уважний читач, лише його син порадував нашу землю своєю присутністю.
Проте із беззаперечною впевненістю стверджую, що про Українську культуру 32 президент Сполучених Штатів начувся сповна.
Готуючись до вступу в антигітлерівську коаліцію Рузвельт ознайомлювався із майбутнім союзником -СРСР.
Книга відомого британського літератора Альберта Вільямса «Руська земля» стала його головним путівником.
Видання містило спогади з подорожей автора.
Восени 1924 року Вільямс приїздить до Диканьки. Без перебільшень заокеанський гість закохався у тамтешній побут, мальовничу природу, захоплювався творами Гоголя, й описаними там звичаями.
Альберт Вільямс пишався тим,що цілий тиждень роздибендяв на українському весіллі. Після церемонії співав українських пісень й витанцьовував гопака.
Повернувшись на батьківщину, митець видав книгу «Руська земля», прославивши на віки-вічні славетний край – Диканьку!
Зірка Черчилль
Фанатів його «дерзких» висловлювань безперечно не менше,ніж тих, хто поціновує якісну політичну тактику сера Уїнстона Черчилля.
«Жодна зірка не засяє, доки не знайдеться людина, яка позаду триматиме чорне полотно».
Знайомо?
Дивлячись на вагомі досягнення цієї постаті, слід обов’язково озирнутись назад, і побачити те саме полотно, яке колись дало змогу зірці світитись.
То були нещадні роки англо-бурської війни.
Юрій Будяк (справжнє прізвище якого – Покос )- уродженець Полтавської губернії, й за сумісництвом солдат російський військ, що воювали на стороні голландських колонізаторів (бурів) проти Англії.
«Гуманізм в такій війни протипоказаний,- характеризував діяльність свого підрозділу Будяк – Проте часом він прокидався в мені, і я рятував когось від смерті, або ж брав у полон».
Дана цитата жодним чином не голослівна, адже підтверджена фактом.
Перед Будяком вимальовувалась фігура чоловіка: достатньо високого зросту, не із зброєю в руках а з блокнотом. Він натхненно намагався пояснити , що «не воює, а пише».
Це неабияк зачепило Юрія. Полтавець душевно полюбляв письменство, і хоч вирішальним чином не вписав своє ім’я в літопис найзначущих письменників, мав гострий талант, пізніше прославився завдяки творам для малечі.
Будяк пожалів побратима, врятувавши британського колегу від смерті.
Проте доля крутнула хвостом, і наступного дня підрозділ переможців опинився в полоні британців.
Вчорашній полонений, замість табору для бранців, в подяку за порятунок відправив полтавця в Англію, де його родина чемно оплатила «визволителю» навчання в Оксфорді.
Йому не вдалося закарбувати своє ім’я в літературі, як вправного письменника, зате він назавжди став чорним полотном для одного чоловіка з блокнотом: тодішнього військового журналіста і майбутньої зірки – Уїнстона Черчилля.