В історії Китаю траплялося різне. Багато хто й нині, певно, пам’ятають, або вивчали трагічний період, так званої, «культурної революції». Тоді, зачищаючи лави неугодних режимові, товариш і «єдиний вождь» Мао спирався, зокрема, і на загони хунвейбінів(червоної охорони). Опозиціонерів арештовували, багатьох убили. Процвітали «суди мас». «Вогонь по штабам!» закликав кормчий…
ХУНВЕЙБІНИ
Чому згадав не таку вже й далеку історію? По – перше, з’явилося нові «єдині вожді». Їх чомусь люблять, їхнім речам вірять і, найстрашніше – обирають у владу(про таких далі). По –друге, все частіше «питання» малі й великі вирішують угрупування. Добре, якщо зареєстровані, контрольовані, свідомі, патріотичні. Але ж, у такому «благодатному» грунті можуть «прорости» «зерна» провокацій. І добре, якщо поруч чергуватиме поліція.
РУБІКОН
Привід для невеселих роздумів – події навколо будинку колишнього Дворянського зібрання. Рубікон роз’єднав нас. Точніше, зробив майже ворогами. Народилася локальна полтавська «Кухонна революція». Бо, і «табори» і «Шанхайську будку», охороняли, як Форт – Нокс чи Тадж – Махал. Не звинувачую опонентів котрі по інший бік барикад. Хоча, «дебати» були гарячими, образливими, грубими. Погрожували багато хто багато кому. Зрозуміло, підприємці комусь запропонували роботу, зарплату. Люди боряться за свій «рай у стекляному шалаші». Але серед «добровольців» – захисників, за інформацією джерел, були звичайні найманці. Це означає – програли всі. Бо, громада «ковтнула язика», не стала на захист перлини древнього міста, не переконали, що то пам’ятка. Ми винні всі. Боролися одиниці активістів, істориків, архітекторів. Щось писали колеги, друкував і я. Та писанина до одного місця. Як мертвому припарки.
ДУПОтати
Та, шановні, у цій вакханалії азарта ми чомусь забули про, можливо, головних дійових осіб драми, великих «артистів», точніше «закулісників» Те, що забудовники гнуть свою лінію, і чхати їм на історію, культуру – одне. Але ж, всі ці «брудні танці» навряд би чи завертілися без «благословіння» багатьох депутатів та полтавського міського голови. «Я поселю здесь разврат! Я опрокину этот город во мрак и ужас». Ці слова Егора Прокудіна із фільма «Калина красная» якнайкраща характеристика безладу, зокрема, у питанні охорони культурної спадщини. Бо, це і «завдяки» тим тіткам та дядькам ми собачилися біля Колярика. А Мамай і депутати? Коли перерізати стрічку чи поцілувати породіллю – він перший. Натомість, скоморохи – депутати на сторінках газети звітують про успіхи і популярність серед виборців, про діяння на благо міста. А тут гаряче і… дришенька побігла з ДУПОтатів(вибачте, будь – ласка). Де ваші груди, речі на захист, хто звернувся до людей, став арбітром, щитом, намагався примирити гурт? Ви ж маєте йти на амбразуру. Там же, у міській раді, приклеїлися оПОБЛОК, БЛОК петра, рІДНЕ мІСТО, сОВІСТЬ УКРАЇНИ. Прочитали! Як пафосно, патріотично! Таких «гучних сил і брендів» у раді будь – які безсовісні забудовники мали б боятися, непритомніти, тремтіти і навіть не смикатися збудувати у Полтаві не те, що ресторан, а навіть собачу будку чи шпаківню. Але…. Ніхто нічого нікому не БЛОКУВАВ. А невже для «РІДНОГО МІСТА» архітектурне диво у центрі Полтави, вибачте за тавтологію, НЕ РІДНЕ? І на що здатна ЗАБЛОКОВАНА СОВІСТЬ УКРАЇНИ? Порожнє місце, люди – невидимки.
МАМАО
Й досі вірите тим народним «обісранцям»? Тоді ви сліпі? А ще запитання до полтавців; «Чому замість інтелектуала, харизматичного міського голови обрали сліпця який не бачить, що діється «під носом»? Чому не обрали справді достойну людину? Особисто у мене довіри Мамаю, як п’яному лекторові, котрий говорить про шкоду алкоголю. Чому не обрали думаючих депутатів? Час подумати є. Аби не сталося так, як писав Едгар Хоу: «На виборах програють лише виборці». Ну, не можна бажати здоровому тілові мук геморою. А ми саме так, схоже, і вчиняємо.
І наостанок. Чай став причиною Американської революції. Сподіваюся, уникнемо свого «Бостонського чаювання». А ще – біда, що мовчить «інтелігенція». Художники, поети, музиканти, артисти, освітяни… Треба виходити.
Р. S. Один із пропагандистських слоганів «культурної революції» у Піднебесній: «Безмежна віра у Мао». Звідки ж у головах і серцях полтавців така «Безмежна віра у Мамао»?
Володимир Дряпак