Блог

«ЯДЕРНИЙ ГРИБ» ПОЛТАВИ

Оприлюднено

«Архитектура – лицо нынешнего поколения. Именно здания создают летопись времени… (Заха Хадід)

ЗДАВАЛОСЯ Б, ВІЧНІ

Не втомляюся щодня дивитися у Полтаві на величне і вічне – архітектуру будинків, лінії вулиць, території площ. Здавалося б, знаєш, обмацав колони, вікна, бруківку, ліпнину, цеглу, решітки. Вчив, читав, слухав про дизайн, ремісничі школи, традиції, зодчих… Однак, буквально, щовечора відкриваєш нове і, неодмінно, цікаве, загадкове, унікальне. Це, як знайомство з дівчиною, коли чекаєш наступної зустрічі, згадуєш аромат парфумів, бородавку на щоці чи веснянки на носі. Розумієш – вона звичайна, але така мила і рідна. Так і з архітектурою. Усвідомлюєш – кожен елемент, цеглинка, решітка, перекриття – то люди, епохи, біди, революція, аристократія, шкіряні куртки, соціалістичний реалізм, знищення, відродження. Але ж, рідне.
Кожен, великий чи малий історичний період, мав, скажімо, свій «почерк», «батьків». Але і Геростратів. Та, погодьтеся, саме дев’ятнадцяте століття подарувало нам місто фундаментальне, красиве, своєрідне і, здавалося б, вічне.

ОДНАК… СМЕРТНІ

Губернський класицизм. Я не фахівець – архітектор, але полтавець і переконаний, що цей стиль уже кілька віків, справедливо, «візитівка» Полтави. Гуляєш стежками Корпусного парку. Один. Але, виявляється, не самотній. У «компанії» Кадетський корпус, будинок Дворянського зібрання, Губернські присутственні міста. Монументальні, велети, титани. Наче, нашіптують: «Дивися, захоплюйся, схили голову перед нашою славою». Однак…. смертні. «Вмирають» від часу і, на жаль, байдужості деяких людей. І протистояти варварам -могильникам важкувато. Бо, у таких все куплено.

ЮРТА

Я можу зрозуміти, що відродити, наприклад, Кадетський корпус, проблематично. Але, коли у місті, у самісінькому центрі, на перехресті головних вулиць, при вході у ЦУМ з’являється і працює потворне і жалюгідне архітектурне «диво» – це для мене шок. Маю на увазі скляний купол – намет. Називаю «кротяча» гора. Для мене то ядерний гриб. Токсичність «шляпки» вбивча для іміджу обласного центру. Але «юрта» непохитно стоїть, торгує, там смачно відригують, цілуються. Навіть школяриків із бантами батьки приводять. Ну і нічого, що там безхатченко колись мастурбував, тітки смалили цигарки. У центрі ж, козирно, елітно.… Насправді ж, це наша біда. ВЕЛИКА.

Більмо на оці нікому не заважає. Цей павук «вкопався» міцно. Хто винен? Від депутатів та міського голови це не залежить? Від кого ж? Від прибиральниці у моєму гуртожитку? Навряд чи. За щось же Олександра Мамая нагороджено Орденом спасителя нашого Ісуса Христа? Там вказано: «За внесок у соціально-економічний, культурний, розвиток духовності в Полтаві». Певно, за таких павучків. Цар скорпіонів, не менше!

ДОКТОР ХАОС

Затишна, привітна, ніжна, тепла, гостинна. Такою була колись Полтава. Нині все трохи інакше. Ну а щодо того АКВАРІУМА біля Центрального магазину, «ПІЦА ШМАТКАМИ», то є інформація з надійного джерела – інспекція дано команду: «Шматок» не чіпати!» Годівничка, буквально.
Ще одна тема, яка мені давно болить – чим знаменитий і хто такий головний архітектор Полтави. Чи є? Його заслуги, тріумфи, великі будівлі. Чим себе «увінчає» на поприщі міської архітектури. Він, як ГЮЛЬЧАТАЙ із відомого фільму, ніколи не відкриває обличчя. Тоді сказане Пітером Устіновим про нього: «Убийцы и Архитекторы всегда возвращаются на место преступления». Сподіваюся, цей ДОКТОР ХАОС бачить до чого докотилася Полтава. А ще процитую, дуже доречно, Ренцо Піано: «Архитектура — очень опасная работа. Если писатель пишет плохие книги, люди их просто не читают. Но если архитектор делает свою работу плохо, он обрекает какое-нибудь место на уродство на сотню лет». Ми приречені?

До слова, днями прочитав матеріал полтавця, історика Олега Безверхнього про одну із поїздок у Швецію. Пише «Перш ніж щось будувати в місті, шведи дуже серйозно обговорюють задум у радах комун (свого роду органах місцевого самоврядування). Архітектурні потвори практично не мають шансів з’явитися в шведських містах, навіть якби того захотів бізнесмен із товстим гаманцем. Шведи дуже опікуються архітектурною аурою, що створювалася впродовж століть. Думки звичайних мешканців міст і сіл завжди враховує, і що найголовніше — поважає міська влада».

P/S/ «Фейсбук» – платформа для «озвучення» власних думок, суджень, поглядів, висновків. Немає завдання редакції, можу не дотримуватися стандартів журналістики. Але дотримуюсь стандартів громадянина. Пишу, сигналю, як українець, полтавець. Візьму на себе сміливість і повноваження «говорити» й за друзів, тих, хто любить, дбає про збереження історичних пам’яток Полтави. Щодня ходимо, дивимося на цю скляну будку, а зробити нічого не можемо. НЕ НАБРИДЛО ВЛАСНЕ БЕЗСИЛЛЯ.

Володимир Дряпак

Коментарі: