Блог

95-а річниця полтавського пам’ятника Тарасу Шевченку

Оприлюднено

12 березня Полтава відзначає 95-ту річницю з дня відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку, авторства скульптора Івана Петровича Кавалерідзе.

Роботу над образом монументу автор розпочав ще у 1918 році, коли спорудив пам’ятник Кобзареві у Ромнах. Він зобразив фігуру поета, з опущеною головою та руками, сидячого на пагорбі-постаменті. Цей варіант пам’ятника Шевченкові був виконаний у реалістичній манері, хоча і рубленими формами.
На початку 1920-х років скульптор змінив творчий стиль, орієнтуючись на авангардні течії мистецтва. Нові роботи Івана Кавалерідзе вирізнялись застосуванням конструктивістського архітектурного прийому нарощування об’ємів. Завдяки цьому пам’ятники майстра набували властивостей монументального архітектурного об’єкту.

У 1921 році скульптор взяв участь у конкурсі на проект пам’ятника Т. Г. Шевченку у Полтаві. Була затверджена модель з напівлежачим положенням фігури поета, але у процесі будівництва автор змінив концепцію і повернувся до Роменського варіанту. Композиція Полтавського пам’ятника динамічна, має вигляд чотиригранної піраміди, вибудуваної з бетонних плит. На верхівці – врізана скульптура поета. Постамент та фігура вирішені площинами, як архітектурні споруди, натомість обличчя – плавними лініями, без схематизації, воно є центром уваги глядача.

У подібних геометризованих формах Кавалерідзе створив пам’ятник Т. Г. Шевченку у Сумах. Але у порівнянні з Полтавським він був дещо схематизованим та менш експресивним. Обидва монументи відкриті у 1926 році, проте пам’ятник у Полтаві був закінчений раніше, ще восени 1925 року.
На відміну від інших міських пам’ятників, виконаних у бронзі та граніті, цей споруджений з цегли та залізобетону, як данина авангардному мистецтву 1920-х років. Щоб ув’язати незвичний пам’ятник із середовищем Петровського парку і будинком Земського дому Кавалерідзе застосував металеві огороджувальні ґратки з українським орнаментом.

Пам’ятник Шевченку – унікальний мистецький витвір доби конструктивізму авторства великого майстра.
За час життя пам’ятника з ним сталося багато змін, не перший погляд майже непомітних, а насправді таких, що калічать авторську роботу. Помалу втрачається первісна чистота образу монументу – під кварцитовим набризком зникла фактура бетону, чисельні нашарування фарби приховали чіткість граней і стрункість ліній, металеві ґратки зникли на складах металобрухту.

Тішить лише, що Полтавський пам’ятник вцілів незважаючи на усі загрози, чого не скажеш про Сумський та Роменський монументи – їх вже не повернути.

Коментарі: