Кабінет Міністрів України своєю постановою від 25 січня 2018 року вніс до Державного реєстру нерухомих пам’яток України найстарішу будівлю Кременчука Будинок для спостереження за рухом по Дніпру, який був збудований в другій половині XVIII століття. Його ще називають Вежа ансамблю Новоросійських губернських присутственних місць або просто Кам’яна вежа.
Знаходиться пам’ятка в Кременчуці за адресою вул. Гоголя, 2 на території колишнього військового шпиталю.
Будинок для спостереження за рухом по Дніпру – частина архітектурного ансамблю губернських «присутственных мест» для органів правління Новоросійської губернії, центром якої Кременчук був з 1765 по 1789рр. Вежа є свідком багатьох історичних подій в Кременчуці.
Історична довідка про будинок від заступника директора краєзнавчого музею Соколової І.М.:
Призначений новим намісником Катеринославського намісництва, в Кременчук у 1780 році приїхав найясніший князь Григорій Потьомкін [2]. Тут Потьомкін заздалегідь починає готуватися до приїзду Катерини ІІ, яка врешті решт погодилася познайомитися із своїми новими володіннями на півдні імперії. В місті закипіла робота. За короткий час з’являються нові фабрики, майстерні, просвітницькі і музичні заклади, багато військових і іноземців. Згодом біля діброви за містом виростає палац, біля якого англійський паркобудівник Вільям Гульд створює чудовий парк, один з перших ландшафтних парків на Україні [3]. В період між 1783 і 1787 роками на березі Дніпра будуються приміщення «присутственных мест»[4]. Будівлі «присутственных мест» являли собою ансамбль, який вражав погляд. Центральна частина ансамблю – одноповерхові будівлі з восьмиколонним портиком – по боках була прикрашена двома мурованими вежами, перекритими куполами. Зображення цього ансамблю збереглося на малюнку англійського художника Хатфільда, який належав до почту Катерини ІІ і протягом всієї мандрівки на південь країни робив невеликі замальовки міст, де зупинялася імператриця (зберігаються в музеї «Ермітаж»). Для приїзду імператриці кременчуцьким купцем Соколовим навпроти будівель «присутственных мест» була облаштована набережна з тріумфальними воротами і широкими сходами, що вели до Дніпра. Після того, як царська галера причалила 30 квітня 1787 року до кременчуцького берега, Катерина ІІ разом з усією свитою піднялась цими сходами до тріумфальних воріт, на яких був напис «Возродительнице сего края» і де її зустрічали хлібом-сіллю духовенство, кременчуцькі купці і особисто сам найясніший князь із знатними вельможами [5]. Як зазначено у відомого кременчуцького історіографа Ф. Ніколайчика, серед мешканців міста довго зберігалася легенда про те, що Катерина ІІ піднялась від Дніпра до будівель «присутственных мест» в тому місті, «где теперь юго-западный угол двора штабных зданий»[6]. Майже до середини ХІХ століття біля сходинок лежав камінь з написом «на этом месте вышла на берег Великая Государыня»[7].
Перебування князя Г. Потьомкіна в Кременчуці було завжди короткочасним. Енергійна натура цієї людини потребувала постійної віддачі справам державним. Потьомкін був захоплений відбудовою південного краю. В своїх безкінечних мандрівках по краю Потьомкін возив із собою не лише особисті речі, необхідні для повсякденного користування, але й свої похідні друкарню, бібліотеку та улюблений срібний сервіз, подарований йому в свій час Катериною ІІ разом із 400 душами кріпаків і чином камер-юнкера та підпоручика гвардії як нагороду за участь у перевороті [8].
22 травня 1789 р., в розпал однієї з найбільших повеней в місті, Г. Потьомкін написав в листі Катерині ІІ, що «приїхавши до Кременчука… знайшов його всього у воді… наказав переходити правлінням у Новий Катеринослав», який знаходився на початковому етапі будівництва [2]. Ці слова Потьомкіна стали невідворотним вироком для долі нашого міста. Імператриця видає наказ про переведення органів правління тимчасово в містечко Градизьк, і Кременчук втрачає не лише свій високий статус, а й взагалі стає на декілька років заштатним містом. Адміністративні будівлі «присутственных мест» передаються під приміщення збройного заводу, який організовується в Кременчуці у 1789 році за наказом Потьомкіна, а муровані вежі передаються Чорноморському адміралтейству під комори [9]. Саме в них вже після смерті князя у 1791 році ще залишаються його похідні друкарня, бібліотека і срібний сервіз. Ці речі зберігалися у Кременчуці до 1793 року [10].
У 1793 р. cекретар Потьомкіна В.С. Попов передав друкарню новому наміснику В.В. Коховському, котрий, у свою чергу, віддав її у розпорядження Приказу громадської опіки, а незабаром – губернському правлінню в Катеринославі. Вона стала першою стаціонарною міською друкарнею. В свій час друкарня була взята Потьомкіним з військової колегії, мала французький, грецький і латинський шрифти, п’ять друкарських верстатів, один з яких друкував карти, картини і грамоти [11]. У 1791 році в Кременчуці було надруковано перше друковане видання – твір Потьомкіна «Канон вопиющий во грехах души ко Спасителю Господу Богу» [10].
В Катеринославі вже у 90-х рр. XVIII ст. типографія почала друкувати урядові накази і видавати книги. Перша з них, «Наставление сыну», написана місцевим поміщиком В. Золотницьким, вийшла друком у 1796 р. [11]. Отже, як Кременчук, так і Катеринослав зобов’язані появою друкарень і, внаслідок цього, поширенням друкарської справи і книжної культури саме Г.О.Потьомкіну.
Доля похідної бібліотеки була більш складною. Потьомкін почав збирати її ще молодим, складалася вона з багатьох рідкісних та цінних книг. З 1789 року бібліотека знаходилася в Кременчуці. Окрім книг, зібраних раніше і надрукованих в похідній друкарні Потьомкіна, вона містила близько 1500 книг, куплених у Євгенія Булгариса, грецького вченого і священика, який став першим архієпископом новоствореної у 1775 році єпархії Слов’янської і Херсонської. В цьому зібранні відобразилися багатогранність інтересів «вченого грека»: історія церкви, антична література, математика та ін.. Вчені того часу писали про Булгариса: «Обогащенный всеми научными знаниями того времени, Булгарис обладал обширным умом. Он принадлежал к числу тех редких мужей, которые родятся со способностями ко всем отраслям образования; все научные труды им написаны на древнегреческом языке». Зрозуміло, що схильний до розкоші та збирання всього цінного й рідкісного, Потьомкін не міг залишитися байдужим до цього скарбу. Відомості про розміри всієї бібліотеки Потьомкіна і до сьогодні точно не визначені, вірогідно, вона могла налічувати від 4000 до 5000 томів[12].
В 1793 році бібліотека була перевезена з Кременчука до Катеринослава. Iз занепадом Катеринослава за часів царювання Павла І бiблiотека теж була занедбана, почалося її розпорошення. Втім, ще за життя Г. Потьомкiна деякi чужомовнi книжки були передані до Миколаєва, у розпорядження М.Л.Фалєєва. Ще одна частина була надiслана до Єлисаветграду. У 1799р. вчитель Казанської гiмназiї Богдан Лiнкер привiз iз Катеринослава до Казанi «обломки первоначального собрания» – 18 возiв вагою 429 пудiв. А у 1806 р. цi книги були переданi до Казанського унiверситету: 3780 книжок і 242 томи естампiв та рукописiв. 12 книг з власноручними написами Євгенія Булгариса донині зберігаються в бібліотеці Дніпропетровського Національного Університету, в тому числі декілька на латині, вісім у форматі «ін-фоліо», дві видані в XVII ст. Деякi примiрники є в книгозбiрнi Днiпропетровського iсторичного музею [13].
Ось така цінність певний час зберігалася в Кременчуці і, за твердженням краєзнавців, знаходилася в стінах Кам’яної вежі. Адміністративні будівлі без догляду дуже швидко занепали і ще наприкінці ХVIII століття їх зруйнували, залишилася єдина вежа.
Наступні півстоліття вежа використовувалася за різним призначенням в відомстві Російського Чорноморського флоту. В першій половині ХІХ століття біля неї розташовується велика Винна площа, де жваво йшла торгівля спиртом, котрий привозили із сусідніх містечок і навіть губерній. Ще площу називали Скатною, бо прямо з неї скочували бочки з вином та спиртом до самого Дніпра і завантажували на судна для подальшого транспортування.
В середині ХІХ століття на території Винної площі споруджуються приміщення Генерального штабу інспектора резервної кавалерії та поселених військ. Автором архітектурного вирішення був перший архітектор Кременчука Д.Ткаченко. В комплекс будівель увійшла і стара вежа [14]. З цього часу вона залишається в складі приміщень і тоді, коли в штабні будівлі після скасування військових поселень і реформи військ Резервної кавалерії переводять штаб 2-й кавалерійської дивізії в складі двох бригад [15], а після русько-турецької кампанії тут розміщується Штаб 2-ї бригади 9-ї піхотної дивізії і зведений лазарет 35-го Брянського полку [16]. В 1898 року в штабних приміщеннях відкривається Кременчуцький міський лазарет, переведений після 1921 у військовий шпиталь [17]. Шпиталь зберіг своє призначення і в радянський період. В цей час будівля вежі облаштовується під бібліотеку шпиталю.
За весь час існування вежа, завдяки постійному нагляду, збереглася в початковому вигляді, втративши лише верхню частину – купол.
Після Другої Світової війни прибережна територія міста в районі центральної набережної звільняється від руїн і згарищ знищених будівель для створення парку, і вежа разом із комплексом шпитальних будівель опиняється в межах зеленої зоні. На сьогодні це один з мальовничих куточків Придніпровського парку, якій теж є пам’яткою садово-паркового мистецтва [18] .
Статус Пам’ятки архітектури республіканського значення за номером 1476 (на сьогодні, національного значення) «Будинок для спостереження за рухом по Дніпру» XVIII ст.(за такою назвою стара вежа занесена в Державний реєстр культурної спадщини) визначений Постановою Ради Міністрів УРСР за №442 від 06.09.1979 року.
Сьогодні її становище незрозуміле і ганебне для міста Кременчука, враховуючи її високий статус як історичної пам’ятки. Подальша доля найдавнішої кам’яної споруди міста викликає цілком виправдане занепокоєння у небайдужих представників міської громади: будівля стрімко руйнується, і через декілька років ми втратимо її назавжди.
ЛІТЕРАТУРА
1. Адміністративно-територіальний розподіл Полтавщини (1648-1941).- Полтава, 2002.-С.17-32
2. Кавун М. Історія Дніпропетровська-Катеринослава
3. Музиченко Н. Із історії садівництва в Кременчуці// Світ довкілля.-Кременчук,2011.-вип№19.-С.24-29
4. Архів КрКМ. Спр.165 План Кременчука за 1784р.
5. Лушакова А. Кременчук. Городской сад.-Киев,2004.-С.22
6. Николайчик Ф. Город Кременчук.-СПб,1891.-С164
7. Бучневич П. Кременчук и посад Крюков.- Полтава,1891.-С.23
8. Большая историческая энциклопедия/ Новиков С.В. и др.-Москва: Филологическое общество «Слово»; ОЛМА-ПРЕСС,2003.-С.716
9. Архів КрКМ. Спр.166 План Кременчука за 1817р.
10. Абросимова С.В. З історії книжної культури Катеринославщини кінця XVIII – XIX ст. (за матеріалами маргіналій книгозбірні Дніпропетровського історичного музею) [Електронний ресурс] – Дніпропетровськ , 1995. – Режим доступу:web.znu.edu.ua/pu/articles/34.pdf
11. Євселевський Л.І. Кременчуччина з давніх часів до ХІХ.-Полтава: Криниця,1995.-С.45-50
12. Научная библиотека им. Н.И. Лобачевского. Фонды и коллекции. Казанский федеральный университет [Електронний ресурс] –Казань, 2011.-Режим доступу:http://lslold.ksu.ru/i8361.htm
13. Саминский Е.М. О судьбе библиотеки Потемкина [Електронний ресурс].- Дніпропетровськ –Режим доступу: www.libr.dp.ua/Biblio/Ctv/saminsky.htm
14. Лушакова А. Улицами старого Кременчука.-Кременчук:«Кременчук», 2001.- С59-60
15. Библиотека исторической информации. РГАЛИ Фонд 1073, оп. 1, д. 16. [Електронний ресурс].-Санкт- Петербург,-Режим доступу:http://libinfo.org.ru/
16. Адрес-календарь и справочная книжка Полтавской губернии на 1900 год.-Полтава,1896.-С85-86
17. Антонов С.В. Больше века на страже.-Мулино:ООО «НоВиЦа»,2012.-С8-32
18. Музиченко Н.В. Соколова І.М. Зелена перлина Кременчука. Парк Над Славутичем.-Кременчук:вид-во»СПД Олексієнко В.В., 2009.-82с.
Світлини Будинку для спостереження за рухом по Дніпру Вячеслава Івушкіна: (джерело)
