Шинок з 200-річною історією

На розі вулиць Шевченка та Рози Люксембург стоїть будинок без жодних табличок і спеціальних позначок. Здавалося б, звичайна стара хата, у якій дивом тримається життя – нічого особливого. Але мало хто знає, що це – єдина, що збереглася донині у Полтаві, унікальна будівля шинку кінця XVIII ст. І цілком імовірно, що саме тут перехиляв чарчину-другу оковитої полководець Олександр Суворов та десятки інших відомих постатей, відвідуючи Полтаву. Скільки ж цікавого і назавжди втраченого для історії пам’ятають ці стіни?

У першій чверті XVIII століття у Полтаві було 955 дворів, а справа виготовлення і продажу алкогольних напоїв мала промисловий масштаб. Полтавська вино-горілчана промисловість цього періоду складалась з 21 медового шинку, 18 горілчаних кухових, 46 горілчаних відерних та 11 бражниць. Якщо це порівняти із кількістю сучасних закладів, де продається алкоголь, а також із потужностями лікеро-горілчаного заводу і броварень, то у тогочасних полтавців хмільних напоїв було із чималим залишком і завдяки торгівлі ними місто наповнювало свою скарбницю.

Значного розвитку у XVIII ст. в Гетьманщині досягло ґуральництво. До об’єктів промислового й торгівельного призначення, пов’язаних з ґуральним виробництвом, належали винокурні (винниці, лембики), солодовні, бражниці, пивоварні, шинки. Винокурні (ґуральні, винниці) являли собою невеликі приміщення, часто — звичайні господарські комори, в яких розміщувалися резервуари для перегону горілки. Власники тримали господарство, зокрема, відходами з винокурень відгодовували худобу, оскільки сировиною для ґуральництва служили перероблені зернові культури. На цих невеликих підприємствах, зазвичай на 4-6 казанів, працювало, по кілька робітників, і то лише кілька місяців на рік.

На 1739 р. у Полтаві зафіксовано 81 винокуренний казан. Проте, це мало говорить про число споруд — винокурень, адже відомі випадки розміщення кількох казанів в одній споруді. Облік за казанами, а не окремими спорудами, провадився через те, що саме казани обкладали податками. Принагідно зауважимо, що податки з винокурень, які надходили до магістрату та Військового скарбу, були доволі значними, зокрема, з Полтавського полку в 1722 р. до Військового скарбу надійшло близько 9600 золотих. Встановити території, де функціонували ці винокурні, на сьогодні фактично неможливо. Епізодичні дані містять судові справи. Так, зокрема, відомо, що 1750 р. у підварку Павла Войновича, розташованому в Здихальному яру (район Підмонастир’я), поряд із житловою хатою стояла винокурня.

У другій половині XVIII ст. техніка ґуральництва покращала — прості казани, що давали в середньому 1 відро горілки, почали замінювати вдосконаленими англійськими кубами з продуктивністю 4-25 відер на добу. Виникали й більші ґуральні (наприклад, ґуральня князя Безбородька в Золотоніському повіті з потужністю 900 гектолітрів на рік), з’явилися перші спеціалізовані виробництва.
Станом на 1765-66 рр. у місті було 15 винокурень. З них лише одна — як окрема будівля — знаходилася у межах фортеці. Вона належала купцю Прокопу Попенку, розміщуючись “вниз по руче Полтавки на правои стороне в вершине”, тобто на правій стороні сучасної вул. Леніна. Інші 14 невеликих ґуральних виробництв дислокувалися на території форштадту.

Та у цей час кількість шинків почала зменшуватись пропорційно до числа населення. Водночас більша їх частина сконцентрувалася у руках найзаможніших верств міста. Ця своєрідна монополізація була пов’язана із поширенням на території Гетьманщини відкупної системи, що поглибилася на початку ХІХ ст. Так, у 1804 р. в місті та на передмістях («выгоне») було вже всього 20 шинків. Винний відкуп надавався в оренду на чотири роки, відкупнику передавалася площа на Новоселівці (сучасна вул. Новобазарна) для зберігання там бочок із горілкою, звідки вони розвозилися по питних закладах. Цю площу називали «бочковою» або «скатною». І не дивно, що неподалік від головного «складу», працювали шинки.
Шинки були не просто винними лавками, але й виконували, як зауважив ще О.І. Левицький, ширші функції. У недільні та святкові дні тут збиралися міщани для обговорення різних справ, а подорожні знаходили тут нічліг, оскільки шинки слугували ще й своєрідними постоялими дворами. Тогочасні полтавські шинки можна умовно розподілити.

Типи полтавських шинків